Доповідь на тему: Життєвий і творчий шлях Григіра Тютюнника «Мало — бачити. Мало — розуміти. Треба любить» — творче кредо Григора Тютюнника. Його твори, зовні непоказні, прозорі за стилем, глибоко правдиві, займають особливе місце в радянській літературі 60—70-х років. Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо'. Після визволення України від фашистської навали Тютюнник закінчив п'ятий клас сільської школи і вступив до ремісничого училища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі. Після служби у Військово-Морському Флоті (у Владивостоку), де вчився у вечірній школі, вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник. Уже відтоді поступово формувались характерні прикмети творчої індивідуальності молодого письменника: постійне невдоволення собою, наполегливі пошуки точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого,— тривале обдумування кожного твору (і згодом, досить часто,— попередня, до викладу на папері, «апробація» їх в усних розповідях). Період його літературного учнівства лишився прихованим від сторонніх очей. Мистецькі пошуки Гр. Тютюнника в багатьох моментах визначила його любов до творчості Л. Тол-стого, M. Гоголя, А. Чехова, В. Стефани-ка, А. Тесленка, M. Горького, M. Шолохова, Г. Косинки, певну роль відіграло і юнацьке захоплення C. Цвейгом, E.-M. Ремарком. Перша зустріч письменника з читачем (за підписом «Григорий Тютюнник-Ташан-ский») — оповідання «В сутінки» (рос. мовою: Крестьянка.— 1961.— № 5), в якому з відчутним художнім тактом передано драматизм взаємин персонажів, точно відтворено атмосферу подій. Після закінчення Харківського Університету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963— 1964 pp. працює в редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито...». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують Новели '«Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера». Нариси «На третьому горизонті», «Бачу!», «Шахтарська зоря», «Віктор» та ін. позначені уважністю до людей, " добротою й задушевністю, засвідчують спостережливість автора, тонке відчуття слова, вправне володіння і мистецтвом побудови цілого твору, і дрібною деталлю, схильність до осмислення морально-етичних проблем часу. Вражений розмахом і могутністю промислового виробництва, дивлячись на обриси териконів, він ставить собі тривожне питання: «Чи побачу за ними людину?» Ця тривога залишалась із ним упродовж усього життя, часто визначаючи і кут зору, і поетику його творів. Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. O. Довженка,— створює літературний сценарій за романом Г. Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості. 1966 р. вийшла перша його книжка «Зав'язь» (вид-во «Молодь»), яка була одним із яскравих виявів посилення ліризму у малій прозі, пов'язаного з поглибленою увагою до емоційного життя особистості. Водночас поява збірки стала відповіддю на потребу часу, коли тенденція до «ліризації» прози приводила й до деяких крайнощів (багатослів'я, смислова й художня невиразність тощо), з приводу чого точно зауважував Д. Павличко: «Сподіваюсь, що молоді українські прозаїки писатимуть лаконічніше (роль Стефа-ника, як учителя, буде зростати!), при ць...